"Когда взираю я на....луну и звезды...то что есть человек ,
что Ты помнишь его? (Пс.8 :3,4)
Таял день и сумерки спускались,
И не слышно пенье соловья,
Лишь зверьки ночные пробуждались,
Их родству, казалось нет числа...
С облегчением Земля вздохнула,
Утомил её прошедший день.
И берёза с нежностью прильнула,
К дубу, он защитник её, тень...
Человек оставив все заботы,
Принимал от Господа покой.
Нескончаемый поток работы,
Оставлял как дар, на день другой.
Верные в молитве приклонились,
Изливая дар любви святой.
В небеса потоки возносились,
От святых с смирённою душой.
И Спаситель слушал безотрывно,
Каждою молитвой дорожил.
Он любил творение так сильно,
Что ценой Крови Своей купил.
Ведает Он, каждым нашим шагом,
Рад, когда мы делаем добро,
Если верны, даже в самом малом,
Отражает лик Его тепло !
Господи, что есть я пред Величием ?!
Мириады звёзд в Твоей руке !
Но ты помнишь обо мне и Лично,
Направляешь путь к Своей стране.
Я же, словно капля в океане,
Можно ли её там рассмотреть...
Иль песчинка мелкая в бархане,
Никогда не оставляет след...
Так за что Ты любишь меня Боже ?!
И в деснице бережно хранишь ?!
Ты сказал: я всех Тебе дороже,
Из любви ко мне благоволишь.
О, как чудна ! Та любовь святая !
Бренным разумением - не понять !
Господи, дай всё превозмогая,
Свято жить и о Тебе вещать !
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
